Психічну  депривацію  - це психічний   стан,  що  виникає  в
результаті  таких  життєвих ситуацій:  коли   у  суб`єкта  немає
можливості для задоволення деяких його основних психічних потреб
на  протязі  довгого часу. В психології існують декілька  теорій
психічної   депривації.   Під  поняттям  "психічна   депривація"
розуміють  несприятливі  впливи,  які  зустрічаються  в   різних
життєвих  ситуаціях.  Прояви психічної  депривації  можуть  мати
широкий  діапазон.  Зміни особистості від  легких  форм,  що  не
виходять за рамки нормальної емоційної картини і до дуже  грубих
уражень  розвитку  інтелекту та характеру.  Психічна  депривація
може  представляти собою яскраву картину невропатичних ознак   а
іноді  може  проявлятися   вираженими  соматичними  порушеннями.
Частіше всього виділяють чотири форми психічної депривації,
    Депривація стимульна  (сенсорна) знижена кількість сенсорних
стимулів.
       Депривація  когнітивна  - хаотична структура  зовнішнього
 світу   без  чіткого  упорядкування  і  змісту,  яка  не   дає
 можливості  зрозуміти, упереджувати та  регулювати  події,  що
 відбуваються.
      Депривація  емоційного відношення (емоційна) - недостатня
 можливість  для  встановлення інтимного емоційного  відношення
 до  іншої особи, або розрив подібної емоційного зв'язку,  якщо
 така вже була створена.
      Депривація   ідентичності  -  обмежена   можливість   для
 засвоєння самостійної соціальної ролі.
      Великі труднощі являє собою подолання явища  депривації у
дітей, що виховуються  у сім'ї, де батьки занадто зайняті.  Для
виявлення     депривації   у   дитини,   можна   поспостерігати:
деприваційні  діти не вміють працювати самостійно,  тому  що  їх
розсіюють сторонні речі. Психічна депривація веде за собою  таке
явище, як довготривалий адаптаційний період. Гнів, як і страх та
другі  емоції, виконують функцію адаптації людини в  зовнішньому
середовищі. Гнів, як і у тварин, так і у людини, налаштований на
видалення  кордонів  для  досягнення  мети,  отримання  приємних
вражень.  Тому, кожне виявлення агресивності можна  рахувати  як
порушення.  Гнів  -  ситуативна реакція,  вона  необхідна,  поки
продовжується  загрозлива  для  людини  ситуація.     Якщо  гнів
викристалізовується,  стає постійним переживанням,  то  це  може
рахуватися   нормальним.   Згідно  Б.Споку   нормальним   можуть
рахуватися:  замахування  однорічної  дитини  на  матір,   бійка
дворічних  дітей  за  іграшку. Але не можна забувати,  що  кожне
порушення  бере  свій  початок  з конкретної  ситуації.  Умовами
переростання гніву в порушення є:
    - постійна агресивна поведінка батьків, таким чином і дитина
стає  дуже   агресивною і знервованою. Це обумовлено  тим,  що
система саморегуляції дитини будується по типу батьків.
    - довготривале  незадоволення,  джерелом  яких є батьки, або
якісь обставини.
    - приниження дитини зі сторони батьків.